Joomla 3.5

7. Транспортний комплекс

7.1. Транспортна система. Структура, стан і особливості розвитку
7.2. Характеристика окремих видів транспорту. Їх взаємодія в транспортних вузлах
7.3. Проблеми і перспективи розвитку транспортної системи України

7.1. Транспортна система. Структура, стан і особливості розвитку
  Транспорт – одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства і населення в усіх видах перевезень.
  Велике значення має транспорт для зв’язку між галузями народного господарства, між містом і селом, між окремими районами країни. Транспорт сприяє суспільному територіальному поділу праці, є активним фактором формування економічної спеціалізації господарства окремих районів, неможливої без обміну продукцією.
   Транспортний комплекс належить до інфраструктурних галузей.
 Транспортна інфраструктура – мережа транспортних шляхів, видів транспорту, засобів перевезення вантажів і пасажирів, сервісного обслуговування транспортних перевезень.
   Головними показниками роботи транспорту є:
• обсяг перевезень вантажів (тонн);
• обсяг перевезень пасажирів (осіб);
• вантажообіг (тонно-кілометрів);
• пасажирообіг (пасажиро-кілометрів).
  За функціональними особливостями транспорт поділяють на вантажний і пасажирський. Вантажний забезпечує обслуговування матеріального виробництва, пасажирський – потреби перевезень населення. Не виробляючи безпосередньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості та сільського господарства.

  

  Жодна з трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді доступний для споживання, коли його доставлено до споживача. Пасажирський транспорт є галуззю сфери послуг і належить до інфраструктурних галузей. Вантажний транспорт – галузь виробничої інфраструктури.
  Вантажний і пасажирський транспорт безпосередньо впливають на ефективність національної економіки, оскільки доставляють:
• сировину, паливно-енергетичні ресурси, комплектуючі, устаткування до вироб-ничих підприємств;
• готову продукцію до споживача;
• працівників з дому до робочих місць і від робочих місць додому.
    У процесі виробництва готової продукції транспорт істотно впливає на її собівартість, а відповідно – на ефективність і ціну. Зменшення вартості транспортної складової у собівартості продукції сприяє підвищенню ефективності виробництва. Знизити транспортні затрати можна за рахунок поліпшення функціонування транспорту, заміни одного виду іншим, ефективнішим для перевезення певної продукції; удосконалення територіальної організації виробництва, внаслідок чого оптимізуються транспортні витрати для доставки сировини, паливно-енергетичних ресурсів, устаткування, готової продукції.
   Транспорт є необхідною умовою спеціалізації та комплексного розвитку національно-господарських комплексів регіонів, формування територіально-виробничого комплексу (ТВК) локального і районоутворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному поділу праці, формуванню зв’язків між населеними пунктами та всередині них, є важливим чинником інтеграції України у загальносвітову економічну систему. Це потребує модернізації існуючих і будівництва нових транспортних магістралей міждержавного значення.
  За призначенням виокремлюють транспорт загального користування (для перевезення готової продукції, сировини та напівфабрикатів з місць виробництва до пунктів споживання або подальшої переробки, задоволення потреб населення у просторовому переміщенні з виробничими або приватними цілями), відомчий (внутрішньовиробничий, внутрішньобудівельний, внутрішньогосподарський, внутрішньозаводський і внутрішньопортовий) та особистого призначення. Виконуючи спільну функцію, різні види транспорту тісно взаємопов’язані. Внаслідок цього утворюється транспортна система, яка взаємодіє з усім національно-господарським комплексом країни. 

Транспортна система – територіальне об’єднання шляхів сполучення, технічних засобів транспорту і служби перевезень, які об’єднують усі види транспорту і ланки транспортного процесу у взаємодії та забезпечують успішне функціонування національно-господарського комплексу країни загалом.

 

 

Транспортну систему України утворюють усі види транспорту:
залізничний,
морський,
річковий,
автомобільний,
повітряний,
трубопровідний,
нафтопровідний,
газопровідний,
міський пасажирський.
     Останнім часом йдеться про існування електронного транспорту.
  Роботу транспортної системи забезпечує транспортна інфраструктура, яку утворюють шляхи сполучення, рухомий склад, вантажно-розвантажувальне господарство транспортних та інших підприємств і організацій, що здійснюють навантаження, розванта¬ження і перевалку вантажів, а також засоби управління і зв’язку, різноманітне технічне обладнання. Ефективність функціонування цієї інфраструктури визначають за рівнем економічного збалансування всіх її складових частин, якого можна досягти лише при раціональному розподілі загального обсягу перевезень між окремими видами транспорту залежно від сфери найвигіднішого використання кожного з них. Просторова залежність транспортних мереж від розміщення продуктивних сил впливає на територіальну організацію транспорту в цілому і, зокрема, його складових частин. Це яскраво виявляється в існуванні первинних форм просторового зосередження транспорту – транспортних вузлів, пунктів.
   Транспортний вузол – комплекс транспортних споруд у пункті, де сходяться, перетинаються або розгалужуються не менш як три лінії одного або двох видів магістрального транспорту, які у взаємодії обслуговують транзитні та місцеві перевезення вантажів і пасажирів. Залежно від видів транспорту, що стикуються, вузли поділяють на залізнично-автодорожні (Львів, Харків), залізнично-водно-автодорожні (Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон) і водно-автодорожні (Ялта, Алушта, Канів). У кожному з цих вузлів може бути ще й повітряний та трубопровідний транспорт.
   Формами територіальної організації транспорту є залізничні станції, вузли, автостанції, морські та річкові порти, пристані, аеропорти. Взаємодія різних видів транспорту здійснюється в транспортних вузлах змішаного типу.
  Найхарактернішими є змішані перевезення вантажів залізничним і автомобільним транспортом. Перевезення вантажів починається одним видом транспорту, а продовжується в пункті перевантаження іншими. Автомобільний транспорт забезпечує функціонування виробництва в тих регіонах, де відсутні залізниці. Він перевозить вантажі із залізничних станцій або ж, навпаки, починає перевезення і доставку вантажів у пункти перевантаження на залізничний транспорт. Автомобільним транспортом доставляють вантажі зі складів відправників на залізничні станції та зі станцій на склади отримувача.

   Для територіальної організації транспортної системи характерним є поєднання лінійних і пунктових елементів. До лінійних елементів належить мережа шляхів сполучення. Її густота, конфігурація, пропускна і провізна спроможність значною мірою визначають обсяг транспортної роботи. Формування транспортної мережі, видова структура, густота (щільність) шляхів сполучення загалом та окремих видів транспорту, проходження основних магістралей визначаються галузевою структурою господарства, його виробничою спеціалізацією, територіальною організацією, густотою населених пунктів, особливостями історичного розвитку, природними умовами, а також економіко-географічним розташуванням території країни або її регіонів.
  Україна має надзвичайно сприятливі передумови для формування і розміщення транспортної мережі. Зокрема, це – галузева структура і територіальна організація національної економіки, вигідне економіко-географічне положення, які визначили розвиток і розміщення залізничного, автомобільного, річкового, морського, трубопровідного транспорту.
  Економіко-географічне положення істотно вплинуло на прокладання транзитних магістралей, трубопроводів, формування транспорт-них вузлів змішаного типу. Рівнинний рельєф сприяє повсюдному розміщенню шляхів сполучення. Вихід до узбережжя Чорного і Азовського морів, де є багато зручних бухт, став передумовою будівництва морських портів і розвитку морського транспорту. Наявність судноплавних річок (Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг та ін.) сприяла розвитку річкового транспорту.
  Обсяги перевезення вантажів окремими видами транспорту загального користування останніми роками різко зменшилися, на що вплинули такі основні причини:
• загальна криза економіки України;
• зменшення обсягів виробництва основних вантажотвірних галузей;
• скорочення експортно-імпортних перевезень;
• нестача, фізичний знос і незадовільний стан транспортних засобів;
• обмеження поставок нової техніки;
• неповне забезпечення транспорту паливом і запчастинами та ін.
  Одне з найпомітніших місць у транспортній системі України посідає автомобільний транспорт. Незважаючи на те, що обсяги перевезення ним вантажів зменшились приблизно у 3,9 раза, його частка залишається досить великою і становить 70% від загального обсягу перевезених вантажів транспортною системою України. Стабільними залишаються обсяги трубопровідного транспорту, а перевезення всіма іншими видами транспорту постійно скорочуються. Внаслідок цього частка трубопровідного транспорту значно зросла і досягла 13%, що наближається до питомої ваги залізничного транспорту (16%).
   Кожен вид транспорту виконує перевезення, які неможливо або недоцільно здійснювати іншим. Інколи перевезення вантажів і паса-жирів мають етапний, або комплексний характер, тобто здійснюються за допомогою двох і більше видів транспорту.
Останнім часом перед транспортною системою України постала необхідність створення власної виробничо-ремонтної бази, що зумовлено, передусім, порушенням господарських зв’язків України з країнами СНД, необхідністю оптимізації структури національного господарського комплексу.

7.2. Характеристика окремих видів транспорту. Їх взаємодія в транспортних вузлах
   В Україні розвинені всі види транспорту. На 10 тис. км 2 території припадає 372 км залізничних колій, 78 км внутрішньоводних, 1933 км автомобільних шляхів з твердим покриттям.
 Залізничний транспорт. Відіграє провідну роль у здійсненні внутрідержавних і значну – у зовнішньодержавних економічних зв’язках України. На нього припадає основна частина вантажообігу і перевезень пасажирів. Цей транспорт характеризується регулярністю руху і високою швидкістю перевезень, великою пропускною і провізною спроможністю. 

   Велика увага приділяється електрифікації залізниць. Внаслідок цього зросла швидкість рухомого складу, пропускна спроможність найважливіших залізниць та ефективність їх використання. Електри-фікованими є магістральні та найбільш вантажонапружені залізниці: Москва – Київ – Львів – Чоп, Донбас – Кривий Ріг, Харків – Запоріжжя – Севастополь, Харків – Лозова – Микитівка, Київ – Миронівка – Дніпропетровськ, Хирівка – Помошна – Одеса – Іллічівськ, Харків – Красний Лиман – Дебальцеве, а також приміські зони Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Львова та інших великих міст.
  Залізничний транспорт України має шість залізниць, об’єднаних департаментом "Укрзалізниця", зокрема, 900 лінійних підприємств для перевезень на магістралі завдовжки 22,8 тис км, з них електрифікованих – 8,3 тис км.
   Залізничний транспорт України посідає четверте місце у світі після Росії, США і Канади за обсягом вантажообігу. За обсягом вантажних перевезень українські залізниці вдвоє перевищують сумарний обсяг перевезень дванадцятьох разом узятих країн Європейського співтовариства. У структурі перевезення вантажів переважають вугілля, зокрема, кокс, руди чорних та кольорових металів і самі метали, лісові вантажі, будівельні матеріали, машини та устаткування, продукція АПК.


    Автомобільний транспорт в Україні набуває дедалі більшого значення. Особливо він зручний при перевезенні вантажів на короткі відстані, при доставці їх до залізничних станцій, пристаней і портів, в обслуговуванні місцевого і сільськогосподарського вантажообігу. Цей вид транспорту починає і закінчує перевезення вантажів морським, річковим і залізничним транспортом. Автотранспорт забезпечує функціонування і територіальну організацію всіх галузей народного господарства, насамперед галузей АПК. За обсягом вантажообігу автотранспорт не поступається залізничному й морському. Зі створенням міждержавних автомагістралей постійно зростає значення автотранспорту у здійсненні міждержавних зв’язків, зокрема з Росією, Білоруссю, Молдовою, країнами Європи.
   Розвиток і територіальна організація автомобільного транспорту залежать від галузевої структури, територіальної організації народного господарства, природних умов, рельєфу. Найважливішими автомагістралями України є Київ – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону; Київ – Москва; Київ – Санкт-Петербург; Київ – Житомир – Рівне – Львів – Ужгород; Київ – Дніпропетровськ – Донецьк – Маріуполь та ін. Майже третина автошляхів України мають капітальний тип покриття – переважно шляхи загальнодержавного і міждержавного значення. Загалом переважає перехідний тип покриття (гравійне, шосе, асфальтове, бруківка).
   У сільській місцевості домінують автошляхи місцевого та внутрігосподарського підпорядкування. Майже 30% їх ще не мають твердого покриття і за несприятливих погодних умов стають слабо-прохідними. Внаслідок цього національно-господарський комплекс України, зокрема галузі АПК, зазнає великих матеріальних збитків.
 Значний потенціал вантажного парку України (70%) зосереджено в господарствах і автопідприємствах (АТП) агропрому та корпорації “Укравтотранс”, решта – на підприємствах різних відомств. Автомобільний транспорт потребує значного технічного оновлення, оптимізації структури парку за вантажопідйомністю, типами кузовів, наявністю спеціалізованих транспортних засобів, особливо малої вантажопідйомності, розвитку мережі сервісного обслуговування, створення нових і модернізації діючих авторемонтних заводів е забезпечить відповідну якість і обумовлені терміни будівництва.
 Морський транспорт. Україна має сприятливі передумови для розвитку морського транспорту; на півдні її територію омивають води Чорного та Азовського морів, які практично не замерзають і з’єднуються з Середземним морем через протоку Босфор, Мармурове море і протоку Дарданелли. Протяжність берегової лінії, яка не замерзає, становить більше 1000 км. У зручних бухтах споруджено 18 морських портів, серед яких найважливішими є Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл, Південний, Миколаїв, та ін. на березі Чорного моря та Маріуполь і Бердянськ на березі Азовського моря. Працює вісім судноремонтних заводів, які будують невеликі судна.
   З 1978 р. діє одна з найбільших у світі паромна переправа між Іллічівськом і болгарським портом Варна протяжністю 435 км. Для поліпшення зв’язків України з Північним Кавказом споруджено залізнично-паромну переправу через Керченську протоку.
 Основою морського транспорту України є Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) морські пароплавства, а також Українсько-Дунайське (УДП) пароплавство. Сумарна вантажопідйомність транспортного флоту України становить понад 5 млн т, а пасажирського флоту – майже 10 тис місць; вона є однією із найбільших у Європі. У структурі вантажних морських перевезень переважають вантажі, які посідають чільне місце й у структурі експортно-імпортних поставок України:
• руди чорних і кольорових металів,
• кам’яне вугілля,
• кокс,
• нафта і нафтопродукти,
• мінерально-будівельні матеріали.
Каботажні перевезення (між портами однієї держави, портами різних морів) здійснюються на невелику відстань (в середньому не більше 130–150 км), частка їх у вантажообігу незначна. Експортно-імпортні перевезення вантажів морським транспортом здійснюються в середньому на відстань до 8 тис км і більше, внаслідок чого їх частка у вантажообігу морського транспорту перевищує 95%. Найбільшу кількість міжнародних перевезень забезпечують чорноморські порти Одеси, Іллічівська і Південного. На Одеський порт припадає більше 20% вантажообігу морського транспорту України. Основними вантажами є руди, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали, зерно, цукор, цитрусові та ін. Іллічівський порт розташований за 20 км від Одеси, є дублером Одеського. Працює він на забезпечення експортних поставок.
   Порти Азовського пароплавства – Маріуполь, Бердянськ – спеціалізуються переважно на експорті залізної та марганцевої руд, чорних металів, кам’яного вугілля, цементу.
   Порти Українсько-Дунайського пароплавства – Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове – відіграють важливу роль в економічних зв’язках з країнами Європи, особливо Дунайського басейну.
   Через морські порти на експорт надходить кам’яне (коксівне) вугілля, кокс, залізна і марганцева руди, чорні метали, хімічні продукти, зокрема аміак, цемент, цукор, деякі види машин та інші товари. Україна імпортує машини та обладнання, мінерально-сировинні ресурси, зокрема боксити, фосфорити, продукцію сільського господарства тощо. У перспективі важливе значення можуть мати нафта, нафтопродукти, зріджений газ. Але їх імпорт стане можливим після завершення будівництва нафто- і газотерміналів. Для освоєння нових вантажопотоків необхідно поповнити флот спеціалізованими суднами, передусім танкерами і метановозами.
    Український флот на початку XXI ст. досяг критичного віку, і якщо його не оновити радикально, то за 6–10 років його витіснять іноземні конкуренти.
Річковий транспорт. Основні водні артерії України – Дніпро з притоками Прип’ять і Десна, а також Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові шляхи використовуються ділянки Дністровського лиману загальною протяжністю понад 30 км, гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з морським устаткуванням – 140 км. Усі інші судноплавні річки – Десна (на північ від Чернігова), Стир, Горинь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський Донець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель – за транспортним використанням належать до малих річок. Їх використовують переважно для перевезення будівельних матеріалів, деякої продукції АПК, але суттєвої ролі у розміщенні продуктивних сил вони не відіграють.
   Річковий транспорт в Україні має давню історію. Це, по-перше, судноплавний Дніпро, який був у свій час найпрактичнішою пів-денною частиною важливого шляху “із варяг у греки”, “варязький шлях”, що з’єднував Скандинавію з такими розвиненими у свій час країнами, як Стародавня Греція і Візантія. Цей шлях був головним для розвитку Київської Русі, зокрема, для зміцнення її торгових, культурних і релігійних зв’язків. Шлях проходив річками, судна переміщувалися сушею волоком. На півночі він починався з Варязького (Балтійського) моря і далі йшов Невою через Ладозьке озеро, його притокою р. Волхов, Ільменським озером, його притокою р. Ловать аж до першого 30-кілометрового волоку між нею і притокою Двіни – р. Усв’ятою. Далі шлях продовжувався Двіною та Каспі, між якою і верхів’ям Дніпра судна перетягували сушею на відстані 80 км, і далі шлях продовжувався вже Дніпром до Руського (Чорного) моря.
    Напади кочівників на судна у степових районах і занепад Візантії призвели до того, що цей шлях з часом втратив своє колишнє значення. Після того, як Північне Придніпров’я відійшло до Литви (XVI–XVIII ст.), частина дніпровського шляху служила для внутрішніх водних зв’язків, зокрема для перевезення лісу. Нижню частину Дніпра широко використовували запорожці для військових і господарських потреб.
   Після будівництва в середині 30-х років Дніпрогесу і затоплення Дніпровських порогів встановилося наскрізне судноплавство на Дніпрі.
   XVIII – перша половина XIX ст. – період інтенсивного будів-ництва каналів у Європі з метою створення транспортних зв’язків між окремими річковими системами. У межах України в той час споруджуються канали для з’єднання басейну Дніпра з басейнами Німану, Вісли і Західної Двіни, тобто чорноморської транспортної артерії – Дніпра – з великими судноплавними річками, що впадають у Балтійське море, через їх верхів’я (чи притоку). У 1768 р. завершено будівництво Огінського каналу, який з’єднав притоку Німану – р. Шару з притокою Прип’яті – Ясельдою. Споруджено також Березинський канал, який з’єднав невеликим судноплавним каналом притоку Дніпра – Березину – із Західною Двіною. У 1775 р. завершено прокладання Дніпровсько-Бузького (Королівського) каналу, який з’єднав притоку Західного Бугу – р. Муховець (басейн Балтійського моря) – з притокою Прип’яті – р. Пиною (басейн Чорного моря). Перші два канали функціонували недовго. Протяжну трасу Дніпровсько-Бузького каналу (приблизно від Бреста до Кобрина) на початку другої половини XIX ст. було реконструйовано. Цей канал функціонує і використовується (правда, обмежено) для зв’язків з Польщею.
    Річковий транспорт України системою каналів зв’язаний з річками Білорусі та Польщі, що дає вихід у Балтійське море. Основні вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються в річкових портах Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Дніпродзержинська, Кремен-чука, Черкас, Нікополя, Чернігова, Херсона, Миколаїва, Рені, Ізмаїла, Кілії, Вилкове.
    Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис км, зокрема, з освітлювальною і світловідбивною обстановкою 3,9 тис км. Найдовша внутрішня водна артерія – Дніпро (1200 км).
У структурі перевезень домінують мінеральні будівельні матеріали (будівельний пісок і тверді кристалічні матеріали), цемент, руда, метали і металобрухт, вугілля, продукція АПК. Найбільший обсяг вантажних перевезень здійснюють Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.
 Трубопровідний транспорт. Цей вид транспорту найбільш економічний і ефективний для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвитку сприяє розвиток в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості. Початок будівництва трубопровідного транспорту припадає на 20-ті роки XX ст., коли в Прикарпатті було побудовано перший в Україні газопровід Дашава – Стрий – Дрогобич (1924).
    В Україні діють нафтопроводи Долина (Івано-Франківська обл.) – Дрогобич (Львівська обл.), Битків – Надвірна (Івано-Фран¬ківська обл.), Качанівка – Охтирка (Сумська обл.), Гнідинці – Прилуки (Чернігівська обл.) – Кременчук (Полтавська обл.) – Херсон, Кременчук–Черкаси, Самара–Лисичанськ–Кременчук–Херсон, який через Снігурівку підведено до Одеси. Через нього надходить в Україну сибірська нафта. Через територію захід¬них областей (Волинської, Львівської, Закарпатської) в 1963 р. про¬кладено європейський нафтопровід "Дружба". У 1975 р. став до ладу нафтопродуктопровід Кременчук–Лубни–Київ.
Нафтопровідний транспорт. Охоплює 12 основних нафто-проводів загальною протяжністю до 3,0 тис. км. Діаметр труб – 720 мм. Нафтопровідна міжнародна мережа представлена транс-європейським нафтопроводом “Дружба”, протяжність якого в межах України – 680 км. Ним поставляють нафту з Росії в країни Центральної Європи. Решта нафтопроводів має внутрідержавне значення і забезпечує нафтопереробні заводи України сировиною, більшість якої надходить з Росії. Це нафтопроводи Самара–Лисичанськ–Кременчук–Херсон, Мічурінськ–Кременчук, через які в Україну надходить сибірська нафта.
   У перспективі важливе значення для забезпечення України нафтою матимуть поставки з країн Близького і Середнього Сходу. Поставлятиметься вона танкерами до Одеського порту, де через нафтотермінал потраплятиме на Одеський нафтопереробний завод і через систему нафтопроводів – на Херсонський, Кременчуцький, Лисичанський нафтопереробні заводи. Будівництво нафтопроводу з Одеси до нафтопроводу “Дружба” сприяло б поставкам нафти з цих регіонів і Азербайджану в країни Центральної та Західної Європи з наданням Україною транспортних послуг.
   Для ефективнішого функціонування галузі потрібно буде модернізувати нафтопроводи від Одеси до Херсона і Кременчука, що дасть змогу збільшити обсяги транспортування, забезпечити реверс нафти.
Газопровідний транспорт. Він найефективніший і єдиний вид транспорту в Україні для транспортування газу.
    Основою є магістральні газопроводи, збудовані в 50– 60-ті роки XX ст. для експорту газу з України: Дашава–Київ–Москва, Шебелинка–Брянськ, Шебелинка – Острогожськ–Москва, Дашава–Мінськ–Вільнюс–Рига. Три перші нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та Туркменистану. Для газифікації країни були збудовані газопроводи: Дашава–Дрогобич, Дашава–Стрий, Дашава–Долина–Львів, Угорськ– Івано-Франківськ, Шебелинка–Харків, Шебелинка–Дніпропетровськ–Кривий Ріг–Одеса–Кишинів, Шебелинка–Київ–Красилів – західні райони України. З Прикарпаття газопроводи простягаються в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокладено магістральні газопроводи з Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує газ у Західну Європу.
    В Україні створено мережу продуктопроводів Торжок – Долина, Тула – Шостка – Київ, Джанкой – Феодосія – Керч, Глібовське – Сімферополь – Севастополь.
    Мережею газопостачання охоплено приблизно 50% міських поселень і лише 8% сільських, що дуже мало порівняно з європейськими країнами. У перспективі Україна повинна розширити кількість країн-постачальниць газу. Для вирішення цієї проблеми можливе будівництво газопроводів в Україну через Закавказзя і Північний Кавказ. Є й інший варіант поставок газу з цих регіонів – морським транспортом у зрідженому (скрапленому) вигляді.
  Об’єкти транспортної мережі, що мають загальнонаціональне значення, слід інвестувати з державного бюджету, а також залучати іноземних інвесторів, кошти клієнтури, акціонерних товариств.
  Повітряний транспорт. Наймолодший і найшвидкісніший, але поки що дорогий. Поряд з перевезенням вантажів, пошти і пасажирів він використовується для санітарних перевезень, а також для аерофотозйомок, хімічної обробки посівів та боротьби з лісовими пожежами.

  

    Найбільші авіапорти – Бориспіль (Київ), Харків, Донецьк, Дні-пропетровськ, Одеса, Вінниця, Львів, Луганськ, Запоріжжя, Сімферополь, Чернівці, Херсон, Миколаїв, Івано-Франківськ. У післявоєнні роки збудовано нові аеровокзали у Харкові, Києві (Борисполі), Львові, Сімферополі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві, Одесі, Вінниці, Івано-Франківську, Полтаві, Чернігові, Кіровограді, Тернополі.
   Повітряний транспорт України об’єднаний у “Авіалінії Украї-ни”, до яких належить 27 авіазагонів, 105 аеродромів, а також під-приємства для ремонту авіатехніки.
  Повітряний транспорт в основному перевозить пасажирів. Із здобуттям Україною незалежності зросла роль міжнародних пере-везень. Відкриті повітряні лінії до США, Канади, Ізраїлю, Німеччини, Польщі, Австрії та інших країн. Обмежені обсяги паливно-мастильних матеріалів, зменшення польотів на короткі відстані, сучасна тарифна політика, а також розвиток мережі наземних видів транспорту зробили низку місцевих аеропортів неперспективними, що призвело до їх закриття. Найперспективнішими аеропортами є Бориспіль, Жуляни, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Одеса, Івано-Франківськ, Сімферополь, Харків, з місцевих аеропортів – Вінниця, Кіровоград, Полтава, Ужгород, Херсон та Керч.
   Міський пасажирський транспорт. До цього виду транспорту належать метрополітени, трамваї, тролейбуси, автобуси, таксі.

 

   Метрополітени споруджені в Києві (розпочалося будівництво у 1940 р., першу лінію “Вокзальна – Дніпро” здано в експлуатацію у 1960 р.), а також у Харкові в 1978 р.
У багатьох містах України функціонує трамвайний транспорт. Перші трамвайні колії на території України прокладено у Києві (1892 р.), Львові (1894 р.), Дніпропетровську (1897 р.). Загальна протяжність трамвайних колій у містах України становить 2,2 тис. км.
    Одним з наймасовіших видів внутрішньоміського транспорту є тролейбусний, вперше організований в Україні у Києві (1935 р.) і Харкові (1939 р.). Протяжність тролейбусних ліній становить 4,2 тис км.
В Україні понад 400 міст і селищ міського типу мають автобуси загального користування для внутрішньоміських перевезень. У 164 міських поселеннях України працюють легкові таксі за¬гального користування.
   Подальший розвиток усіх видів транспорту України передбачає збільшення загального обсягу перевезення вантажів, пропускної і провізної спроможності залізничних магістралей, будівництво та реконструкцію автомобільних шляхів, під’їзних шляхів з твердим покриттям до сільських населених пунктів, внутрішньогосподарських шляхів з твердим покриттям, спорудження нових і реконструкцію низки старих залізничних вузлів, станцій, морських і річкових портів, аеропортів, вантажних і пасажирських автопарків, станцій технічного обслуговування, поповнення рухомого складу транспортної системи великовантажними та швидкохідними комфортабельними суднами, літаками та автомобілями, розвиток усіх видів транспорту.

7.3. Проблеми і перспективи розвитку транспортної системи України
  Перехід національної економічної системи до ринку передбачає реформи у транспортній інфраструктурі, структурні зміни у сферах виробництва і послуг загалом. Проблеми розвитку транспортного комплексу пов’язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва і торгівлі визначають завантаженість транспортної системи.
   Актуальною проблемою транспортного комплексу є поліпшення стану його виробничої бази. Потрібне оновлення рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Для створення системи інтермодульних перевезень передбачається вироб-ництво спеціалізованих технічних засобів – контейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів.
   У перспективі має відбутися поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом на основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запрова-дження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів.


  Формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефективного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами:
• створення ринку транспортних послуг;
• забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту;
• активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств.
    Процес реформування транспортного комплексу України передбачає посилення ролі держави у використанні вантажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон’юнктури світового фрахтового ринку.
   Проблеми подальшого розвитку транспортного комплексу пов’язані, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі переважно визначають завантаженість транспортної системи.

Питання для самоперевірки

1. Роль транспорту в розвитку і розміщенні виробництва.
2. Обґрунтуйте місце і особливості залізничного транспорту в транспортній системі України. Назвіть основні залізниці.
3. Визначте місце і особливості автомобільного транспорту України.
4. Сформулюйте передумови розвитку водного транспорту України.
5. У чому полягає значення трубопровідного транспорту в розвитку продуктивних сил України?

Опубликовано в Розділи

 Печать  E-mail